| 8 bit music |
[Апр. 19, 2012|11:30 pm] |
Не замацай екран,
бо ж найкраща з програм
тобі відвантажує
враження.
Життя - це відео гра.
Тут кожен козак
іде фул-контакт,
гилить у вухо
секретним рухом.
Життя - це мортал комбат.
Ламати ворожі карки,
дурними принцесами марити,
на шляху здобич
таранячи лобом -
це ж просто якесь супер маріо.
Ця музика, що примушує
мозок щоденно струшувати,
встигай танцювати,
стрибай квадратами.
Життя - це денс денс революшен.
Доверху здертись -
потрібна легкість.
Дні у рядки -
згорають роки.
Друже, життя - це тетріс.
Ходиш до храму,
збираєш крам -
немає різниці
божій зіниці.
Життя - це відео гра. |
|
|
| На п'ять четвертих |
[Апр. 10, 2012|12:39 am] |
раз два три раз два
раз два три раз два
раз два три раз два
раз два три раз два
Загнані спати
свині та коні,
чутно з сільради
магнітофона.
Матінко люба,
я недалеко,
лише до клубу
на дискотеку.
Ой довгі ноги,
мініспідниця -
хоч ненадовго
стану цариця.
Схопить хлопчина
мене на танок -
хоч на хвилину
стану кохана.
Танці на шпильках,
ніженьки терпнуть -
стану на хвильку
трішки безсмертна.
Зморені танцем
думи гріховні
стишують вранці
дзвони церковні.
Плачуть пророче
верби на кручі.
Роки дівочі,
скороминучі. |
|
|
| Пісня про дружбу, ненависть та тєрпіме ставлення до жінок |
[Мар. 23, 2012|12:02 pm] |
Жанр, реб'ята, складний. Єслі хтось шось не пойме, не обіжайтесь.
В тринадцять з половиной літ
я був мальчішка рєзвий,
умів водити жигулі
і не ходив тверезий.
Мої тринадцять літ!
Мене кацапи і жиди
своїм щитали другом,
і з участковим я завжди
здоровкався за руку.
Кацапи і жиди!
Мій друг Серьожа научив
мене тримати марку,
і хуліганів я мочив
в тралєйбусі і парку.
Серьожа научив!
Мене Серьожа научав
к дівчатам залицяться,
і тих дівчат я сам познав
штук десять ілі двадцять.
А може й цілих тридцать!
(Припєв)
Серьожа, Серьожа,
ти не міняв друзєй на гроші,
та всьо же,
однажди прийшлося
сказать друг другу прощавай.
А може, а може,
то всьо случилось понарошку,
Серьожа,
і на наступнім перекрьостку
ти зайцем сядеш у трамвай.
Хоча завжди я отріцав
любовную істому,
та закохався як пацан
у дочку управдома.
Реально як пацан!
Її кохав я, і вона,
шо характєрно, тоже.
Та доповів мій корифан -
їх бачили з Серьожей.
А я ж її кохав!
Жінки созданія прості,
на пацанів не схожі.
Конєшно я її простив,
та не простив Серьожі.
Серьожі не простив!
І я тепер співаю блюз
про помсту і про зраду.
Серьожа же, як боягуз,
емігрував в Канаду.
А я співаю блюз!
(і ще пару раз припєв)
|
|
|
| Жигулі-оркестра |
[Мар. 2, 2012|02:03 pm] |
Коли ти станеш старим та іржавим,
у бістро в центрі міста у іншій державі
медового тіста п’янкими коржами
закусуватимеш життя,
за вікном, ніби невідворотний месник,
кроком спортивним – приставним або схресним –
урочисто посуне прозорий оркестр
твого власного забуття.
Позитивний ефект забуття у подиві.
Із кав’ярні прожогом, стертими сходами,
пірнеш до смарагдового підводного
простору минулого часу.
І бруків’ям прокотиться терпка злива,
усміхнуться повії, дозріють сливи,
і тебе обійме примарний Київ,
з яким ти ніколи не розлучався.
Оркестр почне крізь латунне сито
трусити прискіпливо карменситу –
на танок нікого не запросити,
тому що це білий танок.
Фламенко хвилює тендітні зап’ястя.
У певному сенсі ти їхня власність,
у певному сенсі це вища каста –
це шеренги твоїх коханок.
Важкими підборами вони, як уміють,
вибивають фламенкову тахікардію,
нагадують дії та протидії,
символізують якщо не досвід,
у всілякому разі гарний ужинок.
Коханки карбують свій поступ чинно.
За ними окремо крокує жінка,
яку ти кохаєш і досі.
А за нею окремо – жінка,
яку ти кохаєш і досі.
А за тою – жінка,
яку ти кохаєш і досі.
Ненависть кульгає услід за коханням.
Колотять в пошарпані барабани,
просять прощення чи то прощання
твої змучені вороги.
Тут зрадники, кривдники, друзі картонні,
бидло з району та інші гандони,
понівечені чемпіони,
чий смолоскип давно догорів.
Слідом ті, хто звався твоїми друзями,
в магнітолах врубають троїсту музику,
за тонованим склом несуться юзом
на роздовбаних жигулях,
за кермом попиваючи щось міцне.
Забуття – то примхливий і хижий стрілець,
рухом ніжним розстрілює нанівець
кращих друзів у пух і прах.
У грудях дорогу торує ця зграя,
заходить ув очі, в потилиці грає.
Останнім процесію наздоганяє
якийсь невідомий чувак
на велосипеді одноколісному,
співає напрочуд знайому пісню.
Та скільки йому услід не дивися,
назву не згадаєш ніяк. |
|
|
| Вправи з української |
[Фев. 29, 2012|10:13 am] |
Якби Тарас Григорович жив сьогодні, захалявною книжечкою йому слугувала б Нокія молодшої моделі.
Ось шо накопичилось у записнику мобільника:*** А ще бувають такі собі ранні вірші – як речі і люди, вправно давнішають, за невеликий проміжок часу зливають усю свою касу одразу, і лежать на папері, порожні і чесні, як інженерні креслення. Нехай спрагле око над ними і згасне, як над дієсловом минулого часу, як над ні добрими, ані злими однокореневими римами – та все ж залишатися тою самою річчю, не тратити і не накопичувати, не наздоганяти і не надолужувати – хіба то не мужність?
***
( ще кілька штук ) |
|
|
| На дваїх адін паспорт |
[Фев. 24, 2012|12:14 am] |
На фотовідбитках залишивши мандри,
ми взялись нізвідки, як дикий горох.
Під липовим цвітом смакуючи смог,
розпалимо ватру,
в асфальтових надрах
здобудем масандру,
розділим на двох.
Як архітектура звеличує місто –
дах може укрити десяток підлог,
і мешканці вахту несуть вдесятьох,
простір корисно
наповнюють змістом.
А ми, аферісти,
гуляєм удвох.
Епоха хрустить під ногою, як мушля.
Ще трохи, й не лишиться більше епох –
торохне по небу дратований бог,
і з віт у калюжі
попадають груші.
А ми, коли здужим,
залишимось вдвох. |
|
|
| Радіо Афродита |
[Фев. 1, 2012|01:20 am] |
"Афродита" – короткохвильова (43 м) радіостанція УПА, організована влітку 1943 для ознайомлення західного світу з боротьбою ОУН. До змісту вірша ніякого стосунку не має.
Ти слухаєш наше радіо, це радіо Афродита, і диктор в прямому ефірі вживає шипуче вино. Ми допомагаєм пригадувати праведників та пройдисвітів, героїв твоєї квартири, режисерів твого кіно.
Ти слухаєш голос розлуки на радіо Афродита, тут постійно лунає пісня, що гамує похмільний біль. Це всі алкогольні сполуки, коли-небудь тобою спожиті, криють усе твоє місто у вигляді радіохвиль.
Ти слухаєш цю передачу на радіо Афродита, у студії до світання твій найважливіший гість. Це той, хто тебе не пробачив, і це його голос тендітний посилає тобі прощавання крізь тисячі міст й передмість. |
|
|
| +*+*+*+*+*+ |
[Дек. 30, 2011|03:47 pm] |
Загальне прощавання зійшло на тихе місто,
подібно нечеканим у засуху дощам.
І люди промовляли, неначе ненавмисно,
нечувані слова прощань і прощавань. І люди дивувались безболісності звуку –
розпечені слова не ранили тіла.
Як в тепле молоко пірнали руки в руки,
і простір простиравсь, і час спливав. У грудях відкривались таємні комірчини,
із них коти скажені прожогом за поріг
на волю дременули, забувши дряпать стіни,
зніяковілим людям тулилися до ніг. І прощення рікою змивало шар за шаром,
і постаті бентежні просвічували тло –
однаково прозорі багатії й клошари.
І місто тихо зникло, неначе й не було. Лише об’єм будівель багатоповерхових
був зписаний з реєстру фізичних мір та мас.
Лише рядки порожні в довідниках поштових,
й велика біла пляма на знімках гугл мапс. |
|
|
| Кто бы мог подумать или Район № 9 |
[Дек. 9, 2011|01:43 am] |
Пора уже вспомнить, для чего в классическом понимании даден человеку блог.
Внезапно я в Йоханнесбурге - хер знает где, Африка между прочим. Тут лето, днём было под 30 градусов и гроза с нифигасебе молниями. Цельный день была работа и серьёзное лицо, а вечер-ночь обозначились посещением умц умц клуба, с текилой и чёрно-белым контингентом. Вот где космополитизм и глобализация! Передвигались мы, на минуточку, на очень дорогом автомобиле БМВ, жмакали домой 220 кмч по пьяному делу. Доедаю на ночь бигмак, и со счастливо полным желудком иду спать. В субботу пойду смотреть львов. Пишу этот пост специально для моего племянника, который не хочет идти учиться на программиста. |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.3){kind=small}
sashko_online
